Конспекти уроків

Подарунок від Ірини Хроменко 
Сценарій випускного вечора від Ірини Хроменко 

Тема уроку-проекту:                   «Епоха геніїв і титанів»

                            (Людина та світ очима митців епохи Відродження)

Мета(навчальна): ознайомити учнів з основними теоретико-літературними засадами епохи Відродження, навчитися виділяти основну думку, формувати уявлення про історичну добу, конкретно-історичні та загальнолюдські цінності, навчити учнів працювати з довідковою літературою, формувати навички пошукової роботи, систематизувати зібрану інформацію, готувати виступ, логічно викладаючи думки та аргументуючи їх.

Мета (розвиваюча): розвивати навички ділової гри, мовленнєві навички, мислення, увагу, пам’ять.

Мета(виховна): виховувати  повагу і зацікавленність мовними і літературними текстами,  виховувати естетичні смаки любов до творів мистецтва

Рівень проекту: внутрішкільний

Учасники проекту: вчителі зарубіжної літератури та інформатики, учні 9-Б классу

Термін проекту: короткотривалий, 1 місяць

Вид проекту: творчо-інформативний, дослідницький

 Форма роботи: 6 груп

Вхідні знання та навички: навички дослідницької робот из пропонованими джерелами в Інтернеті, за робочим столом

Диференціація навчання: обдаровані діти створюють учнівську веб-стороінку; готують коллаж (газету) по опрацьованій темі

 Група І «Історики»

 «Історичні передумови переходу до Нового часу в країнах Західної Європи ХІІІ – ХІV ст.»  

 Група ІІ « Географи та винахідники» 

«Великі географічні відкриття та наукові винаходи епохи Ренеса

  Група ІІІ «Філософи»

 «Світоглядні засади гуманізму та його втілення митцями доби    Відродже

  Група ІV «Мистецтвознавці»

  «Основні тенденції розвитку мистецтва Ренесансу»

 Група V « Педагоги –гуманісти"

  «Гуманістичні теорії навчання та втілення мрії про щасливе майбутнє у творах представників епохи»

 Група VІ «Літературознавці та декламатори"

  «Людські почуття та пристрасті у творах найвидатніших  представників епохи Відродження                    Завдання
1   Опрацювати пропоновані джерела (список додається)

2. Вибрати інформацію, потрібну для підготовки виступу 3.       Систематизувати зібрану інформацію, дібрати аргументи для підтвердження думок. Обговорити зібрані матеріалі у групі.       5.   Підготувати виступ, дотримуючись змістовності, логічності викладу, намагатися зацікавити слухача.       6.  Виступити із запропонованої теми на відкритому уроці-презентації проекту.        7.Зробити відповідні висновки, до яких дійшли під час дослідження.  8.   Виготовити колаж (газету) за опрацьованою темою, створити  веб-сторінку в  9. Інтернеті, використовуючи дані матеріали  Епіграф:    Це була епоха, якій були потрібні титани і котра породила

                                                   титанів за силою думки, пристрасті і характеру, за

                                                                      багатосторонністю і вченістю…

                                                                             Ф. Енгельс «Діалектика природи»

Хід уроку:

І. Вступне слово вчителя.

Епоха великого Відродження . Більш ніж чотири століття відмежовують її від сьогодення, але ні на мить вони не дають права забувати нам, що така епоха була, що це вона дала нам Сікстинську Мадонну і Мону Лізу, Рафаеля і Мікеланджело, Тіціана і Леонардо да Вінчі, Лауру і Беатріче, Ромео і Джульєтту.

ІІ. Етап визначення мети уроку-презентації.

1.      Ознайомлення зі структурою уроку.

Занурившись у різні галузі науки, літератури та мистецтва нам необхідно  дослідити, якою вона була -  людина епохи Відродження, що відрізняло її від представників попередніх епох. Чому саме цей час подарував стільки геніїв та світових шедеврів? Що об’єднує наш час з епохою Ренесансу?

 Але сьогоднішній наш урок – це не просто урок, а урок-проект. Запропоновані питання ми спробуємо розв’язати шляхом використання програми  «Intel – навчання для майбутнього».

Кілька слів про цю програму. Це навчання з використанням методу проекту, що дає можливість якнайкраще розкрити свої знання, навчатись працювати в групах, вміти самостійно знаходити інформацію, оформляти свої думки та висновки.

1.      Представлення учасників проекту.

Представник кожної групи виголошує девіз, за яким працюють члени групи.

Група І  - «Правда і тільки правда!»

Група ІІ - « Вперед і ні кроку назад!»

Група ІІІ -  « Краса врятує світ!»

Група ІV  - «Людина – це звучить гордо»

Група V  - «Виховуй у собі людину!»

Група VІ  -   «Кохання звеличує людину»

ІІІ. Етап проектування.

Ключове запитання:

-Яка вона – людина епохи Відродження, що відрізняло її від представників інших епох?

- Чому Ренесанс називають  лебединою піснею людства?

Тематичні запитання:

- Що стоїть за назвою епохи Відродження?

- У чому відмінність  середньовічного та ренесансного світоглядів?

-Розкрийте гуманістичну програму європейського Відродження. Яка суперечливість притаманна їй?

-Які тенденції визначили розвиток мистецтва Відродження?

-З’ясуйте культурне значення творчості видатних представників літератури Відродження.

Презентація проекту групи «істориків»

  Епіграф:                             Кожна епоха, набуваючи нових   ідей,   дивиться на світ по-новому

                                                                                                 Г.Гейне

Назва проекту:      Історичні передумови переходу до Нового часу

                                         країн Західної Європи ХІІІ -  ХІV ст..

Мета проекту: Дослідити які історичні умови склалися в більшості країн Західної Європи для переходу до Нового часу, скласти схему, за допомогою якої виразити основні передумови цього великого перевороту.

Запитання:

- Які історичні події стали поштовхом до суспільних змін у Європі?

- Чому саме Італія стала першою країною ренесансного світогляду?

 Виступи учнів.

Учень 1. В середині 2-го тисячоліття Європа переживає бурхливе піднесення промисловості і культури, розквіт мистецтв і наук. Цей період і прийнято називати Відродженням або Ренесансом.

Саме тоді складаються нові уявлення про світ, людину, її місце на землі та смисл життя. Починають формуватись риси неповторної європейської цивілізації та культури.

Давайте ж розглянемо, чим був викликаний корінний переворот у різних галузях людської діяльності, в усіх галузях людського життя.

Учень 2. Після хрестових походів ХІ-ХІІІ ст.. на півдні Європи складається новий суспільний лад – бюргерство(від «бург» - місто).

Із зародженням промисловості в середньовічних містах виникає новий стан бюргерів – вільних, повноправних жителів (ремісників і купців) середньовічних міст Західної Європи.

До кінця ХV – поч.  ХVІ ст.  вже більшість країн Західної Європи вступає на шлях капіталістичного розвитку.

Саме в бюргерському середовищі формується нове розуміння життя, в основі якого – бажання людини самій розпоряджатися своєю долею, прагнення до накопичення грошей і до матеріального достатку, ділова завзятість, замилування радощами буття. Думка про потойбічне існування відходить на 2-й план. А земне життя стає радісним, повнокровним, сповненим світлих надій.

Учень 3. Довго залишалася дискусійною думка про те, чим є Відродження: суто італійським або ширше – західноєвропейським явищем. Однак сучасна наука бачить у ньому світовий феномен, пов’язаний із загальними тенденціями людського становлення. Італія раніше за інші країни Європи вступила у ренесансну добу; її античне минуле, давня і сильна світська налаштованість сприяли найбільш послідовному розгортанню нових культурних процесів. Це і стало причиеною італоцентризму в аналізі європейського Відродження.

Окрім цього, до початку ХІV ст.. торгівля з країнами Сходу дозволила зосередити перш за все в містах Італії величезні багатства.

 Успішні купці, промисловці й банкіри, які нагромадили за короткий час великі статки, здобули і впевненість у своїх силах, і почуття власної значущості. Вони побачили, що людина може багато досягти власними силами.

Звідси взяла початок віра в людину, в силу її розуму, в силу її розуму, творчі можливості, а слідом за цим виник і інтерес до всього земного – людину, її побуту, навколишньої природи.

Учень 4. З ХV ст. кардинальні зміни охопили всі сфери державного і громадського життя. Тому історичний період, про який ми говоримо, правильно називати етапом переходу до Нового часу, або раннім Новим часом, тому що вже тоді закладалися основи сучасної західноєвропейської цивілізації, капіталістичного виробництва.

Це не означає, що середньовіччя повністю відступило перед новими віяннями: у масовій свідомості традиційні уявлення зберігалися. Протистояла новим ідеям і церква, використовуючи середньовічний засіб-інквізицію.

Ідея свободи людської особистості продовжувала існувати в суспільстві, розділеному на класи. Не зникала до кінця феодальна форма залежності селян, а в деяких країнах (Німеччина, Центральна Європа) відбулося повернення до кріпосництва. Феодальна система виявила достатньо велику життєздатність. Кожна європейська країна переживала її по-своєму й у своїх хронологічних рамках.

Капіталізм довгий час існував як устій , охоплюючи лише частину виробництва у місті і в селі. Проте патріархальна середньовічна млявість стала відступати в минуле.

Висновок до проекту:  опорна схема № 1.

Презентація проекту групи «географів та винахідників»

  Епіграф:         Це був величезний прогресивний переворот, з усіх

                                                                 пережитих до цього часу людством…                   

                                                                                                 Ф. Енгельс «Діалектика природи »

Назва проекту:      Великі географічні відкриття та винаходи Ренесансу  

Мета проекту: Назвати основні наукові винаходи епохи Відродження та виявити їх вплив на подальшу долю людської цивілізації, розкрити позитивні та негативні риси географічних відкриттів цієї доби.

Запитання:

- Як людина епохи Відродження  вивчає навколишній світ?

- Яка роль розвитку наукової думки Європи в руйнації середньовічного світу?

- Хто з наших краян вніс свою лепту в розвиток наукової думки  світу ренесансної доби?

Учень 1. Відродження – це доба вражаючих географічних та астрономічних відкриттів.

Основні з них: у 1456 р. португальські кораблі досягли Зеленого мису, а в  1486 р. експедиція Б. Діаша обігнула Африканський континент з півдня, минувши Мис Доброї Надії. Освоюючи узбережжя Африки, португальці одночасно посилали кораблі у відкритий океан, на захід і південний захід. У результаті на карті з’явилися невідомі раніше Азорські острови та острів Мадйера.

У 1492 р. здійснилася  велика подія – Х. Колумб, італієць, що переїхав в Іспанію, у пошуках шляху в Індію перетнув Атлантичний океан і відкрив новий континент – Америку.

У 1498 р. іспанський мандрівник Васко да Гама обігнув Африку і успішно провів свої  кораблі до берегів Індії.

З ХVІ ст.. європейці проникають у Китай і Японію, країни, про які раніше в Європі мали дуже туманне уявлення.

З 1510 р. починається завоювання Америки. У ХVІІ ст.. була відкрита Австралія.

Змінилося уявлення про форму землі: кругосвітня подорож португальця Ф. Магеллана підтвердила здогади про те, що вона має форму кулі.

Учень 2.  Межі світу ніби розсунулися. Торгові шляхи тепер пролягли через океани, зв’язуючи між собою континенти. Так завдяки Великим географічним відкриттям почалася перша фаза створення глобальної цівілізації.

Для Європи усе це мало вкрай важливі наслідки. Змістилися торгрві центри: Середземномор'я стало втрачати своє старее значення, поступаючись місцем Голландії, а пізніше – Англії. Найважливішим наслідком відкриття і колонізації нових земель стала «революція цін», їхнє різке підвищення на товари в зв’язку з ростом видобутку золота й інших благородних металів і зниження їхньої вартості. Вона знизила реальну заробітню плату робітників. Прискорила первісне нагромадження капіталу в Європі, примушуючи багатьох, позбавлених засобів для існування, людей дешево продавати свою робочу силу.

Нові ринки збуту дали потужний імпульс розвитку промисловості і торгівлі.

Водночас, важливо зрозуміти, що соціально-економічні наслідки Великих географічних відкриттів далеко не однозначні.

Племена майя, ацтеків і інків, що жили в Америці, уже мали свою державність, але за рівнем цивілізованості незмірно відставали від Європи. У процесі колонізації, що продовжувалася приблизно до середини ХVІІ ст.., ці древні цивілізації загинули.

Через нестачу робочих рук в Америку почали завозити негрів. Португалія, Голландія, Англія, Франція реанімували, здавалося б, вже давно відмерле явище работоргівлю. Чисельність населення Африки різко скоротилося. Особливо в західних його районах, розпалися сформовані усередині континенту торгові зв’язки, сповільнювався соціально-економічний і політичний розвиток.

Учень 3.Серед численних відкриттів, якими була так багата ця епоха, одне займає особливе місце по своєму впливові на розум людини. Це геліоцентрична теорія польського вченого Н. Коперніка, що дала нове бачення Всесвіту і нове розуміння місця в ній Землі і людини. Раніше центром світу вважалася нерухома Земля зі світилами, що оберталися навколо неї.

Тепер точка відліку змістилась. Земля перетворилася в незначну порошину в Космосі. Картина світу стала набагато складнішою.

Ідею Коперніка підтвердили його послідовники – італійський мислитель Дж. Бруно і астроном Г. Галілей.

(Учні називають інші винаходи, названі в інформаційній картці)

Наш земляк, уродженець міста Дрогобича, Юрій Дрогобич (1450 -1494) прославив своє рідне місто і всю Україну в ренесансній Європі.

З 1481 р. він був ректором Болонського університету, опікувався життям студентства, отримав ступінь бакалавра мистецтв.

Відомо також, що він був астрономом та астрологом і навіть писав астрологічні прогнози для Папи Римського.

За деякими даними, Ю.Дрогобич вчив М. Коперніка у Краківському університеті, коли повернувся в Польщу.

Учень 4.  Прорив, зроблений наукою, поглибив її розрив з церквою. Конфлікти з нею часто закінчувалися для вчених трагічно: пригадаємо долю Дж. Бруно, якого спалили як єретика, Г.Галілея, якого змісили зректися своїх поглядів. Твори. У яких висловлювалися нові ідеї, вносили в списки заборонених Книг.

Галілео Галілей

Печаль мерця в обличчі Галілея:

Або зректися істини й ума,

Або — автодафе! Душа німа

Згортається в темнотах, як лілея.

Кат з чотками, немов з петлею рея,

Стоїть над ним — і виходу нема.

 Там жах вогню, тут подлості страма,

 Там смерть, а тут прислужницька ліврея.

Він каявся й хрестив своє чоло,

А потім жартома сказав: "Синьйори,

Все ж крутиться земля, що б не було!"

Те слово чути крізь віки і гори,

-Що десь на дні облудної покори

Кипить, як правди вічне джерело.

                                                                     Д. Павличко

Висновок: Наукові винаходи та географічні відкриття збагатили європейську цивілізацію, розширили межі світу. Прорив, зроблений наукою, поглибив її розрив з церквою і суперечки між різними точками зору на релігійні вчення.

Презентація проекту групи «філософів»

  Епіграф:         Тобі дана можливість впасти до рівня тварини, однак водночас ти маєш можливість піднестися до рівня Бога лише завдяки своїй внутрішній волі…

                                                                              Піко делла Мірандола «Про гідність людини»

Назва проекту:     Світоглядні засади гуманізму та їх втілення у творах митців

                                          епохи Ренесансу  

Мета проекту: Встановити світоглядні засади гуманізму, його зв’язок з античністю, дослідити місце людини в культурі епохи Відродження.

Запитання:

- Що стало ідейною основою ренесансної культури?

- Чому саме античність стала зразком для наслідування в епоху Відродження?

- Як пов’язаний гуманізм з релігією?

Учень 1.Ідейною основою ренесансної культури був гуманізм, світсько-раціоналістичний по своїй спрямованості світогляд.

З’являється ціла плеяда вчених, які розшукують та видають античні рукописи. Ці вчені називаються гуманістами – від слова «гуманус» - «земний, людський, людяний».

Незабаром гуманістами почали називати тих митців Відродження, які, на противагу церковним ідеалам, прославляли людину та ідеал земного щастя.

Гуманістичні ідеали стали панівними в цю добу. Для них характерне сприйняття навколишнього світу не як вмістилища печалі, а як прекрасної дійсності! Людина ж згідно з цими ідеалами не грішна і низька істота, а прекрасне і досконале створіння.

У епоху Відродження поняття «гуманізм» мало дещо інший зміст, ніж ми включаємо у нього сьогодні. Для людини того часу гуманізм – це все те, що допомагає вивчити і зрозуміти людину. Гуманістами називали тих, кого цікавили не сенс божественного, а призначення, доля, природа людини і людського.

Гуманісти Відродження були переконані, що традиційні середньовічні науки безсилі у пізнанні людського. Науками, які б змогли ясно і всебічно виявити людські істини, мали стати гуманітарні науки, зокрема такі як латинська і грецька мови, література, поезія, античне ораторське мистецтво, моральна філософія.

Крім цього вчені – гуманісти займалися богослов’ям, медициною, науками про природу. Але будь-що вони залишались мислителями, які прагнули розібратися у людському, а не у Божественному.

Учень 2. Нова філософія, що з'явилася в епоху Ренесансу, стверджує право право людини на щастя уже тут, на землі.

Після загибелі Візантії – Схід Римської імперії  - та захоплення її турками (1453) до Італії виїхали візантійські вчені, хранителі античної мудрості. Це стимулювало спочатку в Італії, а потім і в усій Європі інтерес до спадщини античних філософів, вчених, письменників, художників.

Нове бюргерство відкрило в античній людині багато рис, подібних до свого світовідчуття. Це життєва активність, закоханість у життя, почуття внутрішніьої незалежності і гідності.

Саме за ці риси митці епохи Відродження наслідують античні зразки. Архітектори застосовують у своїх спорудах елементи розкішного римського декору і технічні досягнення стародавнього Риму - колони, арки, бані.

Скульптори і живописці показують своїх персонажів в ефектних позах грецьких богів та богинь. Художники наслідують психологізм римського мармурового портрета. Поети вводять у свої твори античні сюжети, наслідують зразки античної трагедії.

Учень 3. Зразком для наслідування для гуманістів  стала античність, бо інтерес до неї ніколи не згасав у Європі, але право тлумачити античність належала церкві. Духівництво намагалося затушувати всі життєлюбні, радісні сторонни античної культури.

В епоху Відродження її діячі прагнули Давню Грецію і Рим протиставити феодально-церковному середньовіччю з його засиллям релігії в духовному і суспільному житті, а творами греків і римлян надихалися для боротьби з похмурою сучасністю.

Тобто, діячі Відродження особливо цінували античну культуру за її світський характер, за життєствердність, оптимізм її найкращих класичних зразків.

Учень 4.Переворот у світогляді зумовив нове ставлення до католицької церкви. Бюргерство виступало за власну, «дешеву» церкву. Почався  рух за оновлення церкви, який дістав назву Реформації. В кількох країнах Європи було створено нову – протестанську церкву (Німеччина, Швейцарія, Англія та ін.)

Головні постулати протестантської церкви такі: людина має право спілкуватися з Богом не тільки через церкву, а й безпосередньо сама. Єдиним джерелом віри є Біблія, а не її тлумачення Богословами. Людина несе моральну відповідальність не лише перед  Богом, а й перед іншими людьми.

Величезною заслугою протестантського руху перед європейською культурою був переклад Біблії національними мовами. Віруючі могли самостійно її читати.

Старозавітна давнина надихала художників, поетів, композиторів. За мотивами Старого Завіту створено живописні полотна Рембрандта(«Жертвопринесення Авраама»), А.Дюрера(«Адам і Єва»), Джорджоне(«Юдіф»), скульптури Мікеланджело(«Давид», «Мойсей»)

Учень 5. Один із діячів  доби Відродження – Дж.Піко дела Мірандола – писав у своєму філософському трактаті: « Не даємо ми толбі, Адаме, ні певного місця, ні власного образу, ні особливих обов'язків, аби і місце, і лице, і обов'язки ти мав за власним бажанням, згідно з твоєю волею, твоїм рішенням… Я ставлю тебе у центр всесвіту. Щоби звідти тобі було зручніше оглядати все, що є у світі».

 Презентація проекту групи «мистецтвознавців»

  Епіграф:                          Мистецтво не має меж…

                                                                      «Повчальне слово Птахотепа»

                                          Живопис – це німа поезія, а поезія – це живопис, який промовляє

                                                                      Давньогрецький філософ Сімонід

Назва проекту:    Основні тенденції розвитку мистецтва Ренесансу

Мета проекту:  Дослідити як в Архітектурі, скульптурі та живописі втілено основні положення гуманістичного світогляду, встановити які риси епохи знайшли своє втілення у творах Леонардо да Вінчі, Мікеланджело, Рафаєля, спираючись на найкращі зразки їх шедеврів.

Запитання:

•   Чим відрізняються творіння митців епохи Відродження від середньовічних творів мистецтва?
•   Які риси Відродження знайшли своє втілення в картинах Леонардо да Вінчі, Мікеланджело, Рафаєля. Прокоментувати найвідоміші їх шедеври.
•   Виразіть своє враження від зустрічі з шедеврами цих художників.
•   Наведіть приклади утвердження реалізму в мистецтві епохи Відродження

Зміна у ставленні до життя і до людини викликало потребу в новому мистецтві. В Італії збереглося багато пам’яток мистецтва Стародавнього Риму, і з часом саме це мистецтво стали вважати зразком для наслідування, бо виявилось, що його ідеали багато в чому були співзвучні ідеалам нової доби. Але, по суті, нове мистецтво не обмежувалось сліпим копіюванням античних зразків, а лише запозичило їх окремі елементи.

Зародившись в Італії мистецтво Відродження поступово поширилось і в інших країнах Європи, в тому числі і в Україні. Це мистецтво прийнято поділяти на 4 етапи.

Які ж особливості архітектури та скульптури епохи Відродження?

В архітектурі митці епохи Відродження відмовились від всього, що нагадувало готику. Під впливом римської спадщини, Зокрема Пантеону, найбільш досконалими стали вважати споруди, увінчані куполом.

Найбільшою і найвідомішою купольною спорудою вказаної епохи став Собор Святого Петра в Римі, який будувався понад 100 років десятком відомих архітекторів, найвідомішими з яких були автор первісного проекту Браманте, а також Рафаель і творець гігантського купола собору Мікеланджело. Цей купол підносився на висоту 132 м, лише трохи поступившись піраміді Хеопса.

Споруди епохи Відродження прикрашали й інші елементи, запозичені з античної спадщини: колони, пілястри, трикутні фронтони, напівкруглі арки, левові голови та оголені немовлята, вінки з плодів і квітів, листя аканта тощо.

В Парижі в цей час зводиться королівський палац Лувр, в Італії – чудові палаццо римської знаті. Палаццо – це новий тип житлового будинку, що мав, як правило 3 поверхи. Облямований аркадами внутрішній дворик і суворий, викладений тесаним каменем фасад(палаццо Строцці у Флоренції).

До речі, цей тип палаццо можна побачити і в Україні – на площі Ринок у Львові, де збереглося кілька палаццо (Чорна кам’яниця, палац Корнякта зі знаменитим Італійським двориком та ін.), збудованих у ХVІ ст.. заїжджими з Італії майстрами. Навіть  українське слово «палац» походить від італійського «палаццо».

Учень 2. Одним із перших імен, які спливають в уяві цивілізованої людини  при слові Ренесанс, є  ім’я Леонардо да Вінчі(1452 – 1519) геніального художника, мислителя, винахідника.

Ім’я да Вінчі давно стало символом всебічної обдарованості, і це блискуче було доведено у наш час, коли були знайдені записники Леонардо із кресленнями машин, що значно випередили свою епоху і були подібні до танка, гелікоптера, планера, парашута та ін.. винаходів сучасності.

Італійський геній був також добрим атлетом. Він певною мірою втілював у собі античний і ренесансний ідеал людини – всебічно й гармонійно обдарованої, розвиненої, сильної фізично й духовно непересічної особистості.

Так перш за все Леонардо да Вінчі був неабиякої сили та таланту художником. У своїх творах він досяг тієї геніальної простоти, ясності та гармонії, які й знаменували початок нового, високого етапу в мистецтві епохи Відродження.

Глибокий психологізм притаманний «Таємній вечері» написаній для одного з міланських монастирів. Це один із найпопулярніших сюжетів, зображуваних сотнями художників, сюжет, в якому особливо складно знайти нове, нестандартне рішення. Однак і тему «Таємної вечері» Леонардо розкрив по-своєму, виявивши свою надзвичайну творчу індивідуальність.

Якщо раніше в композиції «Таємної вечері» художники звичайно зображали ряд не пов’язаних між собою фігур, що сидять за столом в одноманітних позах, а Юду виділяли, поміщаючи в інший бік столу, то Леонардо розгорнув драматичну розповідь про людей, які вражені звісткою про зраду одного з них. Увага зосереджена на характеристиках персонажів у найдраматичніший момент, коли Христос сказав: «Один із вас зрадить мене», - і замовк, а його слова викликали бурхливу реакцію Апостолів, причому кожен із них виражає свої почуття відповідно до свого характеру і темпераменту (і це зумів тонко передати художник!). Юду Леонардо помістив серед улюблених учнів Христа як втілення зради, що часто ховається в колі  найближчих людей. Виділено Юду грубим хижим профілем обличчя (для якого художник дуже довго шукав модель), тінню, що спадає на нього у той час як інші Апостоли осяяні рівним денним світлом, жестом руки, що нервово стисла гаманець і видає розгубленість зрадника, який очікує, що зараз Христос виголосить його ім’я.

Композиція картини дуже вдало вписана в простір трапезної – здається, ніби картина розширює її, а Ісус присутній на трапезі ченців.

На жаль, картина фреска ушкоджена. Звичайна техніка фрески, яка вимагала швидкого, без поправок, виконання малюнка, не влаштовувала Леонардо, що любив працювати повільно, постійно експериментуючи й шукаючи єдиного правильного рішення. Тому художник вирішив спеціально для написання «Таємної вечері» винайти новий склад фарб і грунтівок. Але цей експериментальний склад виявився нестійким, і фарби почали осипатися вже за життя Леонардо. Пізніше монахи пробили двері із кухні в трапезну прямо під центром картини. Цим була знищена її нижня частина, а гупання дверей і кухонна пара прискорили обсипання фарби. Спроби реставрації, зроблені невмілими художниками, лише зіпсували картину. А в 1943р на подвір’я монастиря впала авіабомба, вибухова хвиля зруйнувала трапезну, від якої дивом збереглася лише стіна з «Таємною вечерею». Але картина теж постраждала. І лише у 1954р шедевр Леонардо був дуже вдало реставровані і тепер його можна побачити у відбудованій  трапезній монастиря Санта Марія дела Грація у Мілані.

Учень 3. У 1503р у Флоренції художник створив свій головний шедевр – знамениту «Мону Лізу» або «Джоконду» ( нині зберігається в паризькому Луврі) – перший в історії мистецтва психологічний портрет.

Композиція картини максимально проста й лаконічна – ясний жіночий портрет на фоні чудового пейзажу. Але ця простота оманлива.

Насправді художник поставив перед собою дуже складне завдання – при повній зовнішній нерухомості моделі передати рухи її душі, її внутрішній світ. Спокій, поза і скромний одяг Джоконди фіксують увагу глядача на її обличчі.

Зображення настільки правдивее і живее, що, уважно придивившись, в ньому можна побачити і биття пульсу на шиї Джоконди, і тремтіння губ, що створює її знамениту загадкову посмішку.

Додаткової характеристики Моні Лізі дають і надзвичайно виразно написані руки, що , виділяючись світлою плямою на фоні темного одягу, теж неминуче привертає увагу (задля них Леонардо створив не погрудний, а поясний портрет).

І, нарешті, позаду Джоконди можна побачити незвичайне для середньовічного мистецтва абстрактнее тло, а величний і гармонійний пейзаж. Що потопає у невловимому серпанку сфумато, яке теж було геніальним винаходом Леонардо, що спеціально вивчав оптику і навчався по-новому використовувати світлотінь у своїх творах.

Мабудь, жодна картина у світі не має такої кількості підробок, не зазнала стількох нападів маньяків і вандалів, як «Джоконда». ЇЇ заливали фарбою, намагалися пошматувати. Старанно замальовували куточки вуст, щоби вбити незбагненну посмішку, таємницю якої ось уже кілька століть даремно намагаються розгадати мистецтвознавці. Навіть проводилися конкурси «двійників» Мони Лізи.

До цього часу картина є предметом сенсацій. То хтось із дослідників «відкрив», що це нібито автопортрет художника, то хтось побачив, що посмішка стала схожою на оголенного мужчину, коли приклали до шедевра люстерко. А нещодавно один із криміналістів запевняв, що посмішка джоконди нагадує йому посмішку людини з вибитими зубами.

Образ посмішки Мони Лізи зустрічається в різних контекстах розмаїття людського бутя – від художніх творів до дійсності.

Так, наприклад, у відомого американського письменника-фантаста Рея Бредбері є невеличка новелле «Усмішка». Тут автор піднімає важливу проблему – духовності людини, відношення до нетлінних цінностей мистецтва.

 Уже віки ви дивитесь на мене,

Всі дивитесь на усмішку мою.

Я ж перед вами стільки літ стою –

І мила, і проста, і незбагненна.

Не думайте, що дуже легко –

Між поглядів захоплених і хтивих,

І ніжних, і скорботних, і вразливих

Ховати тільки душу, не лице.

                             В.Даник

Учень 4. Мікеланджело Буонаротті (1475 -1564), як і Леонардо да Вінчі, був всебічно обдарованою особистістю – геніальним скульптором, художником, архітектором. Військовим інженером, поетом та щей  полум'яним патріотом – борцем за свободу батьківщини. Титанічний розмах його творчої думки диктував Мікеланджело такі грандіозні задуми, які він не встиг завершити за 60 років своєї творчої діяльності.

Єдина його закінчена велика робота – це розпис Сікстинської капели у Ватікані. Над  фресками стелі загальною площею майже 600 кв. м. Мікеланджело самотужки працював понад 4 роки(тр. 1508 – вер. 1512), нажив через незручну позу остеохондроз шиї, але створив неперевершений шедевр. Йому вдалося гармонійно розмістити на нерівній, розчленованій поверхні стелі і верхній частині стіни капели цілий ряд довершених кожна по собі, але пов’язаних єдиним задумом композицій, що разом відтворили основні сцени і головних  персонажів Біблії від сотворіння світу до Всесвітнього потопу.

Здолавши таку титанічну працю і створивши таку натхненну художню модель світобудови, митець в очах сучасників і потомків сам наблизився до ролі творця Всесвіту, став на один щабель із Всевишнім. Це відчуття масштабності Мікеланджело – творця в художній формі добре висловив український поет Борис Олійник.

Сутулий чоловік, з мішками під очима,

У фарбі й глині вимоклий до брів,

Востаннє пензлем лінію провів

І зморено припав до Всесвіту плечима.

І грішна мисль прийшла, як пізній гість:

«Ачей, наплутав в Біблії біограф,

Коли шість день позичив   Саваофу

 На сотворіння світу. Стократ шість

Ночей і днів спливала потом стеля,

Аж поки я змоделював цей світ

У присмерку Сікстинської капели!»

…Він падав й до всього перший між нікчем.

Погрязлий в марнолюбстві Юлій Другий

Над ним висів з оголеним мечем.

Здавалось впертий маляр фарби свої мне.

Кричав. Що з риштувань його турне,

Коли він, врешті, не послуха Бога.

Похмурий майстер клав за ниттю нить,

Позиркуючи скоса на підлогу.

І думав: перше, ніж лякати Богом,

Його, владико, треба ще створить,

А день згасав, і гасла в пальцях сила,

І, вже налитий втомою ущерть,

Він раптом вчув з далеких перехресть

Пророчий скрик дельфійської Сивілли:

Звершилось! Відділилися вода і твердь!

 Та світ ще спав, хоч був уже во плоті,

Він лиш тоді почав одвічний рух,

Коли маестро взяв стило до рук

І вивів стомлено: «Buonarroti».

Сутулий чоловік з мішками під очима

Повільно опустивсь з риштовань,

                                     як з рамен,

І тільки-но припав до Всесвіту плечима –

Заснув, як Бог, на семисотий день.

 Коли в капелу папа вдерсь сердито,

Щоб, врешті, давні наміри здійснить. –

Вже стелі не було:

                      Кружляв сферично світ,

А на підлозі спав сутулий Вседержитель.

                                               Борис Олійник

 Першим загальновизнаним скульптурним шедевром Мікеланджело стала «П’єта» («Оплакування», «Скорбота»)

Відносно «П’єти” Вазарі писав, що жоден скульптор, яким би блискучим майстром він не був, не зможе досягти такої досконалості та витонченості в малюнку, такої чистоти й майстерності в обробці мармуру. Якого досяг мікеланджело, бо явлена тут уся сила та могутність мистецтва. Мікеланьйоло ( так ласкаво називали майстра друзі) так любив цей твір, що зробив те, чого не робив ніко­ли, — на перев'язі, що оперізує груди Богоматері, написав своє ім'я, а ще він зробив це тому, що захоплені та здиво­вані сучасники не могли повірити, що то творіння його рук...

Мати   —  уособлення ніжності, відданої синові, такому прекрасному, талановитому, що, як ніхто, відрізнявся душевним теплом і чуйністю, нібито був найзвичайнішою людиною! Їй ні на кого більше сподіватися, ні на кого спертися; вона далека від помсти, бо що  може вона, бідна та слабка жінка, проти розлюченого народу? В неї немає більше сина... Вона побачила страдницьку смерть його, а тепер на її колінінах його бездиханне тіло... Ось, без сумніву, найвища скорбота, яку може відчути материнське серце. Своє враження від цього твору французький письменник Стендаль передав так:

              Гідність і краса,

              І скорбота...

А ось враження від зустрічі з шедевром видатного українського поета Миколи Бажана.  

Перед статуями Мікеланджело

І раптом тут, у напівтемній ніші,

Ледь-ледь осяяне м’яким мигтінням свіч,

Велике чудо нам явилося увіч…

Ламке й пласке, мов гілка пальми, тіло

Лежить скінчено. Він витягся безсило.

 І вже ніколи не зведеться він.

І мати дивиться в його пустинні очі,

В камінність уст, в покірність рук тонких…

Вона все знає, і вона не хоче

Ні обіцянь, ні умовлянь, ні втіх…

                                          М. Бажан

А найвищим досягненням Мікеланджело – скульптора став Давид – мабуть, найпрекрасніша й найбільш відома зі статуй будь-коли створених людством.

Новаторство Мікеланджело полягає в тому, що він не зобразив Давида як слабкого юнака, що лише з допомогою Божого промислу переміг Голіафа й описово – в момент, коли перемога вже здобута. Мікеланджело зобразив Давида ще перед боєм, в момент, коли той помітив ворога і приготувався завдати удару. Давид максимально зібраний, і саме на цій вольовій зібраності та напруженні всіх сил героя акцентує увагу Мікеланджело.

Особливий талант скульптора проявився і в тому, що він зумів витесати величезну, більше ніж 5-ти метрову статую з брили мармуру, яка, як здавалось, вже була безнадійно зіпсована.

«У кожній брилі мармуру ховається скульптура – її лише треба вміти вивільнити», - говорив Мікеланджело.

«Давид» став символом волелюбної Флоренції, закликом до мужності й громадянського подвигу її жителів.

Став він і символом творчості Мікеланджело, провідною темою якої була ідея боротьби, а головними героями – Людина-Титан і людина-Борець.

Учень 5 Рафаель Санті (1483 – 1520) не відзначався ні різносторонністю Леонардо да Вінчі. Ні силою таланту Мікеланджело. Однак саме він, синтезуючи досягнення попередників, з найбільшою повнотою втілив у своїх творах ідеями Високого Відродження. Він зобразив чудових, гармонійних людей за мирних звичних обставин на тлі красивих пейзажів чи величної архітектури.

Особливості стилю Рафаеля найкраще виявилися в численних зображеннях мадонн. Більшість з них є варіаціями однієї вдало віднайденої композиції, що складається з фігур Мадонн і немовлят Ісуса та Іоанна Хрестителя. А фоном для цієї групи служить чудовий, теж спокійний і гармонійний пейзаж.

Більш складною є композиція найбільш відомої з мадонн Рафаеля «Сікстинської Мадонни». Цей образ був створений в 1515-1519 рр для церкви Святого Сікста одного з монастирів у П'яченці. Він розпровідає про одне з чудес церковної історії – явлення Богородиці з Ісусом папі Сіксту ІІ.

Раптово розсунулась завіса і відкрила Діву Марію, що йде по хмарах з Ісусом на руках. Постать Богоматері чітко вимальовується на фоні сяючого  світлого неба. Вона крокує легкою, але рішучою ходою, зустрічний вітер розвіває складки її одягу, а біля її ніг, потопаючи в пухнастих хмарах, розташувалися Папа Сікст ІІ і Свята Варвара. Папа намагається лівою рукою вгамувати схвильоване биття серця, а правою рукою вказує на землю, куди прямує Мадонна. По-світськи вишукана Свята варвара застигла в благоговійному мовчанні. А внизу два ангелики –путті, зацікавлено дивлячись вгору, ніби повертають наш погляд до фігури Марії та її сина.

 У прекрасному обличчі молодої жінки – дитяча чистота й віра, і водночас величезна внутрішня сила. У ньому і материнська любов, і тривога за долю сина, і непорушна твердість та усвідомлення того подвигу, який вона повинна здійснити, перенісши в жертву єдину дитину заради спасіння людства.

Рафаелю вдалося досягти дивовижного ефекту, - на полотні не помітно жодного руху, але, чим більше дивишся на марію, тим більше здається, що вона наближається. Саме через цю особливість картини   російський поет В. Жуковський назвав «сікстинську мадонну» «небесною мимоплинною дівою».

Величний образ, повний невичерпного ідейного змісту, головний шедевр Рафаеля – так коротко иможна охарактеризувати «Сікстинську мадонну»

Іван Франко  «Сікстинська Мадонна»

Хто смів сказати, що не богиня ти?

Де той безбожник, що без сеця дрожі

В твоє лице небесне глянуть може,

Не розуміючи твоєї красоти?

Так, ти богине! Мати, райська роже,

Поглянь на мене з воєї висоти!

Бач, я, що в небесах не міг найти

Богів, перед тобою клонюсь тоже.

О Бозі, духах мож ся сумнівати

І небо й пекло казкою вважати,

Та ти й краса твоя – не казка, ні.

І час прийде, коли весь світ покине,

Богів і духів, лиш тебе, богине,

Чтить буде вічно – тут, на полотні.

«Сікстинська Мадонна» стала окрасою королівського палацу у Дрездені, а потім і відомої на весь світ Дрезденської картинної галереї. Але в роки ІІ-ї світової війни, вона ледь не загинула. Коли в 1942р. фашистську Німеччину почали бомбардувати літаки антигітлерівської коаліції і найбільше потерпіли великі міста країни, шедеври Дрезденської галереї були розосереджені по навколишніх панських маєтках і замках. А в 1945р у переддень падіння нацистського режиму, ці твори були заховані у в покинутих підземних штатах Саксонії. Тутїх, заплісневілих від сирості віднайшли радянські солдати в результаті тривалої пошукової операції. Безцінні шедеври. В тому числі «Сікстинська Мадонна», були врятовані. Їх вивезли до москви на реставрацію. А в 1956р. Повернули німецькому народові. І сьогодні «Сікстинська мадонна» продовжує радувати. Хвилювати й надихати відвідувачів Дрезденської картинної галереї.

Випереджаюче завдання(учні зачитують свої твори-роздуми «Мої враження від зустрічі з шедевром»)

Висновок: інтерес до людської індивідуальності зламав усталені канони в мистецтві. Ренесансні твори, навіть релігійної тематикм, мають зовсім інший зміст. Мадонни Рафаеля – це твори про людину. Хоча й піднесені до рівня Бога, але індивідуальність, наділену неповторними людськими рисами (за легендою Рафаель написав «Сікстинську мадонну» зі своєї коханої дівчини, римської простолюдинки Форнаріни)

Необхідність передати індивідуальність людини, світ. Що її оточує. Змісила художника працювати з натури, глибоко вивчати її. У мистецтві утверджується реалізм, який протягом століть був визначальною рисою європейської художньої творчості. І сааме перехід до реалізму суттєво вплинув на подальший розвиток світового мистецтва

Презентація проекту групи «педагогів-гуманістів»

  Епіграф:             Ви народжені не животіти, а знання і честь    нести у світ ясний 

                                                                                                        Данте

 Назва проекту:    Гуманістичні теорії навчання та втілення мрії про

                            щасливе майбутнє у творах представників епохи 

Мета проекту:  Дослідити які гуманістичні теорії виховання з’являються  в епоху відродження, встановити їх зв’язок з мрією про щасливе суспільство.

Запитання:

- Які принципи виховання молодої людини відображено в романі Ф.Рабле «Гаргантюа та Пантагрюєль»?

- Про які складові виховання вказує Рабле у своєму видатному романі?

- Як письменник втілює свою мрію про щасливе майбутнє людства? 

Учень 1.В епоху Відродження найрадикальніші мислителі починають замислюватися над питанням : чи можливе щасливе життя на землі, рівноцінне царству небесному? Виникає новий жанр літератури – утопії. Де змальовані мандрівки на чудесні острови, на яких людське життя протікає безтурботно і радісно, панують любов і повага.

Першим зразком зображення такого земного раю стала «утопія» англійського письменника – гуманіста Томаса Мора (1516).

З’являються нові, гуманістичні теорії виховання людини. В середні віки вважалося, що всю педагогічну премудрість містить у собі Біблія. Але церква готувала людину для потойбічного існування; гуманісти перші замислилися над тим, як підготувати людину для повноцінного активного і діяльного життя на землі. Цінні думки про земне виховання людини знаходимо в романі Ф.Рабле «Гаргантюа та Пантагрюель».

Франсуа Рабле (1494-1553) – видатний французький письменник, лікар, юрист, педагог. Архітектор, філософ, природодослідник.

Його роман «Гаргантюа та Пантагрюель»  - багатоплановий і багатоаспектний твір, вершина гротескного реалізму ХVІ ст..

Несподівані, незвичні, гротескні персонажі роману, деякі з них нагадують знаних людей епохи Відродження – сучасників письменника.

За манерою думок Рабле був сатириком. Особливо дошкульно він висміював рицарську культуру, релігійний фанатизм, забобони, феодалів і їхні владні інститути.

Рабле відстоював нову педагогіку. У романі він торкається важливих педагогічних проблем.

В основних епізодах книги автор піддає критиці середньовічне виховання і освіту. Особливого значення набуває розповідь про виховання й навчання розумного і обдарованого від природи Гаргантюа схоластом, ученим – богословом Тубалом Олоферном. Згідно з його педагогічною системою Гаргантюа навчався за старими, нікому не потрібними книжками середньовічної школи, довгі роки заучував безглузді наукові трактати, відстоював у церкві від 26-и до 30-ти месс, грав у карти, випивав і поглинав неймовірну кількість різноманітної їжі. Король Грангузьє побачив, що така наука не тільки не пішла його синові на користь . а й зробила Гаргантюа дурнішим і тупішим. Корль прогнав вчителя – схоласта і доручив виховання сина гуманісту Понократу. Середньовічній науці, схоластичному методу в педагогіці, що калічить людину, Рабле протиставив новий гуманістичний метод навчання і виховання.

За системою Понократа, Гаршгантюа не марнував жодної години, а весь час витрачав на те, щоб набувати корисні знання і розвиватися фізично. Він вивчав науки і мистецтво, властивості природи, ознайомлювався з різними видами ремесла, професіями, відвідував публічні лекції, диспути і  змагання в мистецтві риторики. У процесі навчання обов'язковими були безпосередні спостереження, практичний досвід. Інтелектуальний розвиток поєднувався з розвитком фізичним. До системи виховання входили різноманітні фізичні вправи, види спорту, полювання, військова справа. Внаслідок цього Гаргантюа здобув широке уявлення про світ, став всебічно розвиненою людиною.(таблиця «Складові виховання гармонійно розвиненої особистості»)

Учень 2.Зверніть увагу, які два основні принципи світської освіти висував Рабле у своєму романі:

1)      Дитина має одержувати не тільки знання, а й фізичне виховання; розум і тіло слід розвивати одночасно;

2)      Жодна система виховання і освіти не можу бути успішною, якщо в ній не чергуються різні дисципліни.

Ці дисципліни мають перемежовувати так, щоб той, кого виховують, не розрізняв, де закінчується відпочинок, гра, а де починається навчанн.

Ці педагогічні принципи Рабле не втратили своєї актуальності й донині.

Змальовуючи гуманістичне виховання Рабле не тільки заперечує схоластику й утверджує ідеал гармонійно розвиненої людини Ренесансу. А й надає цьому певного політичного смислу. Адже йдеться не просто про виховання кожної людини, а про формування особи ідеального монарха.

Гаргантюа стає добрим і розумним королем, який піклується про долю підданих, захищає батьківщину, підтримує книгодрукування і розвиток науки в країні. Він поділяє думку Платона про те, що «держави тільки тоді будуть щасливими, коли царі стануть філософами, а філософи – царями».

Учень 3 У романі Рабле виражений і соціальний ідеал автора, тісно пов’язаний з його уявленнями про ідеальне виховання людини. Це Телемське аббатство, побудоване за наказом Гаргантюа для монаха брата Жана.

У Телемі, оточені всіма богами, живуть молоді вродливі чоловіки і жінки, керуючись у всьому лише власними бажаннями й доброю волею. «Роби що хочеш»,- це єдине правило статуту Телеми. Телеміти люблять і цінують товариство, відзначаються доброзичливістю, шляхетною поведінкою, різнобічними інтелектуальними інтересами й універсальними знаннями. Вони володіють почуттям самодисципліни, їм не властива схильність до пороку, зла і безпорядку. Все це, на думку Рабле. Забезпечується свободою.Тільки на основі незалежності можливі гармонійний розвиток людини і розумні відносини в суспільстві. Створюючи свій ідеал, Рабле виходив з гуманістичної віри в людину, її суспільну природу; він був певний того, що викривлення людської природи зумовлюється насильством і стимулюючою силою, які постійно наставляють їх на добрі діла і відвертають від пороку».

Телемське аббатство Рабле як ідеал соціального життя – це утопія. Ідеальні люди Рабле не трудяться – вони зайняті тільки своєю особистістю, їх обслуговують і заробляють їм на розкішне життя інші люди. Телему можна розглядати хіба що як мрію гуманістів про вільне суспільство, де буде можливим існування гармонійно розвиненої людини. Ідеї Рабле співзвучні з ідеями Томаса Мора про Утопію та Томасо Кампанелли про місто Сонця.

Висновок: Франсуа Рабле – один з титанів епохи відродження – епохи сміливих мореплавців і шукачів пригод, нового покоління вчених, прекрасних творців мистецтва.

Своїм геніальним романом «Гаргантюа та Пантагрюєль» письменник заклав основи справжнього гуманістичного навчання і виховання. Його ідеї  настільки неперевершені, що не втрачають своєї актуальності і донині.

А мрія Ф.Рабле про те, щоб справді вільна людина, незалежна ні від кого, могла побудувати щасливе суспільство, вражає своєю глибиною і передбачливістю.

Презентація проекту групи «літературознавців»

  Епіграф:                              Тут його немає, шукайте його серед живих,

                                                    серед тих, хто шанує його ім’я

                                                                                 надгробний напис на могилі Петрарки

 Назва проекту: Людські почуття та пристрасті у творах найвидатніших

                           представників епохи Відродження

 Мета проекту:   Дослідити як відомі поети Відродження втілюють тему кохання у своїх сонетах, які риси їх творчої манери характеризують митців як гуманістів, навчитися розуміти красу людських почуттів, висловлених Данте, Петраркою та Шекспіром

Запитання:

- Докажіть, що кохання зробило Данте поетом.

-Які особливості зображення ліричної героїні збірки Данте «Нове життя»?

- Як у «Божественній комедії» Данте втілює зародження гуманістичних ідеалів?

- Чому Петрарку називають « співцем Лаури»?

- Як в сонетах Петрарки виявилося ренесансне розуміння призначення людини?

- Яким постає кохання у трагедії Шекспіра «Ромео і Джульєтта» і в його сонетах?

Учень 1. В історії літератури є книжки, до яких повертаєшся знову і знову і які завжди прочитуєш по-різному. Це книжки-віхи, книжки-епохи, книжки-вершини, що накреслюють моральні орієнтири для людей. За ними не одне покоління звіряє своє життя і бере з них, як зі скарбниці, стільки багатств, скільки зможе взяти його душа.

Це твори Данте, Петрарки, Шекспіра…

Усі вони писали сонети. А як відомо, історія сонета налічує майже 800років.

Саме слово сонет італійського походження і в перекладі означає звучати, дзвеніти. Це старовинна канонічна форма вірша, що складається з 14 рядків.

Найбільшого розквіту набув цей жанр в Італії за часів Данте.

Данте вважають провісником епохи відродження, його творчість відносять до Передвідродження.

Іван Франко писав: « Данте являється найвищим вінцем та увічненням того, що називається середніми віками… Та рівночасно, як людина геніальна, він усім своїм єством належить до новітніх часів, хоча думками і поглядами коріниться в минувшині».

У «Божественній комедії» Данте, хоча й глибоко віруючий, першим став оцінювати людину не під кутом її ставлення до Бога і потойбічного світу, а відповідно до її земної мети і земного життя.

Згадаємо історію закоханих Франческо і Паоло (запитання до класу)

Як в полум’ї жадоби голуби

У рідні гнізда між зелені крони

Летять на крилах спільної судьби, -

Вони удвох з оточення Дідони

Данте вже як людина епохи Відродження побачив у грішниках проти релігійної моралі не злочинців, а щирих і ніжних закоханих, у яких на землі одне багатство – їхнє кохання.

Автор висловлює новий погляд на людську долю – земний, людяний. Він любить людину, визнає за нею право на земне щастя.

Данте щиро співчуває тим, хто вміє кохати, бо саме кохання зробило його поетом.

Про це він розповідає у своїй збірці сонетів «Vita nuova” («Нове життя»). Це біографічний твір про кохання Данте до Беатріче, яка стала його ідеалом на все життя і про створення поезій, їй присвячених.

Учень 2.Поет розповідає, що вперше побачив Беатріче 9-річною дівчинкою. Вона здавалася йому «дочкою не смертної людини, а бога». Від того часу кохання заполонило його душу. Через 9 років поет знову зустрів Беатріче, вона була вбрана в одяг білого-пребілого кольору і привітала його добротливо. Поет «осягнув межі блаженства»,  усамітнився і думав тільки про кохану. Виникло бажання вилити свої настрої і почуття у віршах .

Сонет № 10

(пер В. Житника)

Кохання в серці робить все, що зна,

Воно – господар у своїй хатині,

Відповідає, сонне, в самотині,

Буває – мить. Буває – вік мина.

Розумна донна розцвіла красою

І вабить нею очі молоді,

Породжує незвідані бажання.

І серце вже не знає супокою,

Так само в донни юної тоді

Пробуджується вічний дух кохання.

Але поет не хоче розкрити свою таємницю і вдає, що оспівує іншу дівчину. Після цього Беатріче при зустрічі не привіталася з поетом, що завдало йому великих страждань  

Сонет № 1

                            (пер. В. Житника)

Було за третю ночі. Ще планета

Спокійно світло кидала з-за хмар.

Як раптом я відчув страшний удар:

Зійшло кохання, мов лиха прикмета,

Здавалося веселим. На долоні

Моє тримало серце, на руках –

Красуню, заповиту в покривало.

Нараз дало вкусить покірній донні

Палаючого серця, і – о жах! –

Побачив я : кохання заридало.

Він спочатку виливає у віршах свої муки і нарікає на жорстокість Беатріче, а потім ще з більшою силою славить її красу і доброчесність. Невдовзі Беатріче померла. Її смерть поет сприймає як всесвітню катастрофу. Душа його охоплена стражданням і болем, і він оплакує кохану в поезіях.

В кінці збірки Данте висловлює сподівання сказати про Беатріче «те, чого ніколи ще не говорилося ні про кого».

                                                Сонет № 11

                              (пер. М. Бажана)

В своїх очах вона несе кохання, -

На кого гляне, всі бажання вмить;

Як десь іде, за нею всяк спішить,

Тріпоче серце від її вітання.

Він блідне, никне, множачи зітхання,

Спокутуючи гріх свій самохіть.

Гординя й гнів од неї геть біжить,

О донни, як їй скласти прославляння?

Хто чув її,  - смиренність дум свята

Проймає в того серце добротливо.

Хто стрів її, той втішений сповна.

Коли ж іще й всміхається вона,

Марніє розум і мовчать уста, -

Таке-бо це нове й прекрасне диво.

Учень 3 Видатний поет італійського Відродження Франциско Петрарка (1304-1374) зумів зробити своє життя та почуття високою літературою, а кохану Лауру – взірцем жіночої краси, ідеалом благоговійного поклоніння.

В Амвросіанській бібліотеці, в Мілані, зберігається рукописний примірник творів Вергілія, що належав Петрарці в дні юності, - його улюблена книга. На звороті першої сторінки цього фоліанта – запис, зроблений рукою поета, єдине місце, де Франциско розповів про благословенний день першої зустрічі з Лаурою і чорний день прощання з її мертвим тілом, де він відверто, називаючи кохану на ймення, засвідчив свою любов.

Послухаємо зміст цих рядків

(зачитується або запис)

«Лаура, яка зажила слави своїми чеснотами і яку я довго оспівував у своїх віршах, уперше постала перед моїми очима в ранню пору моєї юності, у літо Боже 1327 – ме, у день 6-й місяця квітня, у церкві святої Клари в Авіньйоні, в годину вранішню. І в тому ж місті, того ж місяця квітня, того ж 6-го дня, у той же вранішній час, тільки літа 1348-го у цього світла світло оне було віднято… Тіло її, непорочне і прекрасне, поховано в усипальниці в той же день смерті, надвечір, а душа її, певен я, повернулася на небо, звідки й була…»

                                  Сонет № 61

                         (пер. Д.Павличка)

Благословенні будьте день і рік,

І мить. І місяць, і місця урочі,

До спостеріг я ті сяйливі очі,

Що зав’язали світ мені навік!

Благословен  вогонь, що серце пік,

Солодкий біль опечаленої ночі

І лук Амура. Що в безоболоччі

Пускав у мене стріл ясний потік!

Благословенні будьте, серця рани

І вимолене пошепки ім’я

Моєї донни – ніжне і кохане,

І ці сторінки, де про неї я

Писав. Творивши славу, що не в’яне,-

Й ти, неподільна радосте моя!

 21 рік поетично освідчувався Петрарка своїй донні за її життя. Він міг лише здаля спостерігати за долею Лаури, котра була чужою дружиною і матір’ю 11-ти дітей. 26 років жила ця жінка у снах і віршах Петрарки навіть після її смерті… Незадовго перед своїм відходом із життя поет написа: «Вже ні про що не думаю я, окрім неї…» Істрія його кохання склала « книгу пісень»(«Канцоньєре»), яка вмістила понад 300 сонетів. У ній – розповідь про муки кохання без відповіді, без надії, сподівання про уявні зустрічі

Сонет № 132

                      (пер. Д. Паламарчука)

Як не любов, то що це бути може?

А як любов, то що таке вона?

Добро? – Таж в ній скорбота нищівна.

Зло? – Але ж муки ці солодкі. Боже!

Горіти хочу? Бідкатись негоже.

Не хочу? То даремна скарг луна.

Живлюща смерте, втіхо навісна!

Хто твій тягар здолати допоможе?

Чужій чи власній волі я служу?

Неначе в просторінь морську безкраю,

В човні хисткому рушив без керма;

Про мудрість тут і думати дарма –

Чого я хочу – й сам уже не знаю:

Палаю в стужу, в спеку – весь дрижу.

 Кохання, описане в сонетах, було без відповіді. Не без опору Лаура приймала безперервні вияви шани до себе, і у віршах побачила побачимо гордовитий погляд, ображену цнотливість, ангельську святість. Та Петрарка не впадає у відчай. Лаура знову й знову з’являється в його мріях.

Сонет № 162

        (Пер Д. Павличка)

Щасливі квіти й благовісні трави,

Прим'яті донною на самоті;

Пісок. Що береже сліди святі

Чудових ніжок під листком купави;

Гаї прозорі. Віти, наче пави,

Фіалки у любовній блідноті.

Ліси вільготні, тихі та густі,

Куди не входить сонце величаве;

О краю мій, о ріки голубі,

Ви омиваєте Лаури очі,

Їх блиск перебираючи собі.

Прекрасні ви в своєму непорочні!

А там підводні скелі серед ночі

Горять в мого закохання журбі.

Вчитель. Запитання до классу:

a Якою ви уявляєте героїню поезій Данте і Петрарки?

a Що спільного в описах кохання цих поетів?

Учень 4.(звучить монолог Джульєтти)

Звичайно ж, ви згадали ці рядки з геніальної трагедії В. Шекспіра «Ромео та Джульєтта». Вона була написана ще в ХVIст., але хвилювала і сучасників драматурга і не залишає байдужими через сотні років і нас – людей ХХІ ст.

Для закоханих Рормео та Джульєтта кохання  -  це зірка, яка освітила яскравим світлом життя двох молодих людей, яка продовжує світити й сьогодні.

А ось як пише Шекспір про таку любов у своїх сонетах.

Сонет № 116

                         (пер. Д. Павличка)

Не буду я чинити перешкоди

Єднанню двох сердець. То не любов,

Що розцвіла залежно від нагоди

І на віддаленні згасає знов.

Любов – над бурі зведений маяк,

Що кораблям шлее промені надії.

Це зірка провідна. Яку моряк

Благословляє в навісній стихії.

Любов – не блазень у руках часу,

Що тне серпом своїм троянди свіжі –

І щік, і уст незламану красу.

Той серп любові справжньої не ріже.

Як це брехня – я віршів не писав,

І ще ніхто на світі не кохав.

Учень 5. Так міг писати тільки той. Хто дійсно пристрасно кохав.

Кому ж присвячено сонети Шекспіра про кохання?

Це сонети, котрі лягли в основу 2-ої частини збірки (від 127 до 154 сонета). Вони присвячені коханій, «смаглявій леді». Яку поет називає «демоном з мороком в очах». Шекспірознавствці вважають, що це булла Емілі Басанау, донька італійського музиканта, дружина актора театру «Глобус»

Сонет № 130

                  (пер Д. Паламарчука)

ЇЇ очей до сонця не рівняли.

Корал ніжніший за уста,

Не білосніжні плеч її овали,

Мов з дроту чорного коса густа.

Троянд багато зустрічав я всюди,

Та на її обличчі не стрічав.

І дише так вона, як дишуть люди, -

А не конвалії між диких трав.

І голосу її рівнять не треба

До музики, милішої мені.

Не знаю про ходу богинь із неба.

А кроки милої – цілком земні.

І все ж вона – найкраща поміж тими,

Що славлені похвалами пустими.

Вчитель. Не просто визначити, який переклад кращий. Кожен з перекладачів намагався висловити своє бачення героїні Шекспірівських сонетів

a - А якою ви бачите героїню сонетів Шекспіра?

a Порівняйте героїню Шекспіра з героїнями сонетів Петрарки і Данте.

Якими  би рисами не надяляли письменники – гуманісти героїнь своїх сонетів, якої би зовнішності не були ці жінки їхньої вроди, для нас – вони ідеал краси та гармонії. У творах закоханих поетів, незважаючи на їх батьківщину. Уподобання, віросповідання, оголені справжні земні пристрасті, бажання та сподівання.

Так давайте ж брати з них приклад, бо кохання вічне і прекрасне.

Висновок: Геніальні поети епохи Ренесанса своїм безмежним людським коханням, своєю величезною любов’ю до людини відкривали нову сторінку розвитку людства.

Кохання устами поетів епохи Відродження – справжнє людське почуття, то щасливе, то нерозділене. Та яким би воно не було, героїні данте, Петрарки, Шекспіра – це живі жінки, з реальними земними рисами.

По-новому зображають генії Відродження й  ліричного героя у своїх творах. Вони аналізують кожну грань своєї особистості, свій внутрішній світ, сповнений протиріч.

Усі лірики домагались краси форми, витонченості вірша, вишуканої образності.

ІІІ. Гіпотези проекту.

1.      Існує гіпотеза про те, що Відродження – суто італійське явище.

Ми спростували цю гіпотезу.

Докази: Саме Італія стала першою країною, де виявилися ознаки епохи Відродження найбільш повно. Саме ця країна, хранителька традицій класичної старовини; в епоху Відродження прокладали шляхи до нового мистецтва. Навіть назва виникла як позначення відродження античної, тобто грецької і римської культури.

Та, згідно з встановленими періодами, ми бачимо, що й в інших країнах Європи відчутно глибокі зміни в суспільному світогляді, що відбилися на мистецтві та літературі. Прикладом цього може служити творчість письменника Е.Ротердамського (Нідерланди), Ф. Рабле (Франція), Лопе де Вега, Сервантеса (Іспанія), В. Шекспіра (Англія) та інших.

Достойні слави і полотна «не італійців» Дюрера, Губерт  і Ян ван Ейка, Пітера Брейгеля Старшого.

2.      Гіпотеза про тільки позитивні результати географічних відкриттів та винаходів.

Спростування: Негативні наслідки великих географічних відкриттів:

1)       Менше цивілізовані, ніж європейці – колонізатори, древні племена майя, інків, ацтеків загинули.

2)      В Америку почали ввозитися негри, які поповнили лави дешевої робочої сили.

3)      Було відновлено работоргівлю.

4)      Чисельність населення Африки різко скоротилася.

3.      Гіпотеза про те, що людина епохи Відродження щаслива і безпроблемна.

Спростування:. Зміна світоглядних засад, хитання в царині віри, зростання індивідуалізму, жорстока конкуренція – все робило життя людини Відродження дуже напруженим, навіть трагічним, а в побутовому плані часто просто небезпечним. Не було країни, яку б не знекровлювали війни. Зростала злочинність. Суперечки між католиками і протестантами виливалися у ХVІІ ст. у  «Тридцятилітню війну». Життя людини, незалежно від стану і достатку, перебувало в постійній небезпеці.

Література тієї доби розповідає про численні вбивства, викрадення жінок, про ватаги лісових розбійників.

На шляху до своєї мети людина епохи  Відродження часто трагічно помилялася, приймала хибні рішення. Але відмовитися від цієї свободи людина вже не могла і не хотіла.

Трагізм існування – характерна риса європейської культури.

4.      Гіпотеза про те, що більшість митців епохи Відродження – титани.

Підтвердження: Так, характерною особливістю епохи Ренесанса була багатогранність обдарування, прагнення до творчого пізнання світу в усіх його виявах.

Леонардо да Вінчі – великий живописець, медик, математик, механік, інженер, архітектор, скульптор, музикант, поет.

Мікеланджело – скульптор, художник, поет, інженер.

А.Дюрер –живописець, гравер, скульптор, архітектор.

Ф. Ребле  - письменник, лікар, юрист, педагог, архітектор, філософ.

Рафаель, Дж.Бруно, Т.Мор, Е. Роттердамський писали вірші.

Отже, ці видатні особистості – титани.

5.      Гіпотеза про те. Що ідеї про виховання освіченого розумного правителя  співзвучні з ідеями епохи Просвітництва

Підтвердження. У своєму романі «Гаргантюа та Пантагрюєль Ф. Рабле висловив думку про те, що народ буде щасливим лише тоді. Коли королі будуть мудрі, як філософи, а філософів народ поважатиме, як своїх королів.

У ХVІІІ ст. - добу  Просвітництва французькі філософи і письменники, ватажком яких був Вольтер, підтримали цю думку. Вони  обстоювали ідею «освіченої монархії». За цієї ідеєю вважалося, що монарх є недостойним, якщо у своїх державних діях керується сваволею – жадобою до збагачення, примхою, плітками та нашіптуваннями придворних. Монарх мав підкорятися вимогам розуму. А для цього мав бути освідченим.

Взагалі, Ф. Рабле – улюблений письменник Вольтера.

6.      Гіпотеза про те, що кохання зробило Данте поетом.

Підтвердження. Так, Данте жив у бурхливі часи, приймав участь у політичному житті Італії, продовжував справу свого батька. Але писати вірші Данте почав тільки коли побачив і покохав на все життя Беатруче Портінарі.

Саме це кохання стало поштовхом до створення збірки «Нове життя». Беатріче з’являлася поету і як  героїня «Божественної комедії».

7.      Гіпотеза про те, що Ф.Петрарка кохав Лауру за її красу, квітучу молодість.

Спростування. Можливо, безмірно ідеалізуючи Лауру, Петрарка не помічав слідів старіння на коханому обличчі? Цікавими з цього приводу є думки відомого письменника і публіциста Євгена Богата висловлені ним у книзі «…Що водить сонце і світила»:

«Хочу розповісти, що дороге мені в історії Петрарки і Лаури. Старішає кохана жінка. Сивіє волосся, зморшки укривають чоло, важкою стає хода. Мені можуть заперечити, що Петрарка, засліплений любов'ю, не помічав як старіє Лаура, яку він зрідка бачив на вулиці і в церкві. Та він помічав. Більше того, коли Лаура булла молодою і він закохався в неї, то побачив її в своїй уяві постарілою, із «збляклим ликом», і його пройняли такі ніжність і біль, що не можна порівняти ні з яким почуттям не тільки у давній лицарській любовній ліриці, але й у його власних сонетах.

Ця  ніжність і біль вищі за безмонні ночі, коли він шепотів її ім'я.

Безсонні ночі були й раніше у «разючому досвіді людини», поява ж ніжності і болю від думки, що твоя кохана постаріє, зів'яне, пов'язана з Петраркою…

Коли вона померла, їй було за сорок. У той час жінки в’янули рано. Петрарка бачив її незадовго до «чорної чуми» і кохав її, як ніколи раніше, постарілу».

ІІІ. Практикум

1.      Перевірка таблиць, що заповнюються учнями « Порівняльна характеристика середньовіччя та відродження».

2.      Розв’язування завдань на уважність.

3.      Чому Відродження називають «лебединою піснею людства»

       ІV. Підведення підсумку уроку.

Вчитель. Сьогодні ми здійснили дивну подорож  у вічно живий світ мистецтва Відродження. Ми лише торкнулися краси «незнаних слів», «величі таємничих нот», безсмертя одухотвореного живопису. Ми намагалися розгадати таємницю святих  почуттів.

Минають століття. Через простір і час витвори мистецтва епохи Відродження досягають  душі нащадків.

Хоч пройшли вже століття суворі,

І змінилися люди й земля,

Та Джоконди уста чудові,

Не поглине людей забуття.

Не забудем Петрарки Лауру,

Беатріче згадаєм сумну,

Данте постать  завжди похмуру,

Що мандрує кудись в далину…

І Ромео, що любить Джульєтту,

Так, що ладен для неї на все,

І Шекспіра чудові сонети,

Де кохання прекрасне й святе.

Й Дон Кіхот вирушає в дорогу,

Й Санчо Панса з собою бере,

Хтось чекає його допомогу,

І надію у серці несе.

Ми шануєм мистецтво Відродження,

І не стримуємо свого захоплення.

V. Оцінювання знань учнів.

VІ. Домашнє завдання. Піжготуватися до розповіді про життєвий та творчий шлях Шекспіра. Вивчити на вибір сонет Шекспіра.

 Тема уроку:   Суперечливий характер лихваря Гобсека ( за однойменним твором        Оноре де Бальзака)

                                                                 Проблемне питання: 

                                Гобсек - людина - «вексель», «автомат» чи просто

                                       прагматик, людина свого часу?

  Мета уроку: Збагнути основну проблему, що висвітлюється автором; дослідити

                      неоднозначність образу Гобсека; розвивати в учнів уміння

                      працювати з текстом, творами мистецтва, уміння доводити та

                      висловлювати  думку; виховувати уявлення про справжні й хибні

                      життєві цінності.

Метод проведення: інтерактивне навчання( урок – дослідження (з елементами диспуту),

                      рольова гра)

Обладнання: ілюстрації до твору, тексти повісті в перекладі А.Кашпера, В. Шовкуна,

                      К. Локса, Н. Немчинової), пам’ятка для роботи на уроці, «крилаті вислови»

                      З тексту

На дошці – крилаті вислови з тексту:

Вдячність – це борг, який діти не завжди охоче приймають у спадок від батьків.

Нічого  немає тривкого на цім світі, є тільки умовності, що змінюються залежно від клімату.

…Коли благодіяння не шкодить благодійникові, то воно вбиває блага діяння.

Життя – це складне, важке ремесло і треба докласти зусиль, щоб навчитися жити.

Нещастя – наш найкращий вчитель

Епіграфи:                                                       У мене зір як у Господа Бога, - я читаю в серцях.

Від  мене нічого не приховається

О. де. Бальзак  «Гобсек»

Всупереч своїй звичці, я чекаю в прихожій,

і вам належить не марнуючи часу,

поговорити зі мною

О. де Бальзак «Чиновники»

Правила роботи на уроці

Хід уроку:

Клас поділено на кілька груп: «літературознавці», «адвокатура», «прокуратура», «психологи».

І. Повідомлення теми та мети уроку.

ІІ. Актуалізація опорних знань учнів.

Як ніхто інший із сучасних йому письменників, Бальзак розумів, що основою основ сучасного йому суспільству є гроші, золото. Тому тема грошей, їхньої страшної згубної суті є провідною темою в багатьох його творах «Людської комедії», у тому числі й у  повісті «Гобсек». Більш того, саме у цій повісті Бальзак уперше концентрує  головну увагу на цій проблемі й у наступних творах по суті лише розширює та поглиблює її трактування на базі нових, проникливіших та зріліших  спостережень сучасності та особистого життєвого досвіду.

Повість «Гобсек», яка займає лише 60 сторінок друкованого тексту й до того ж написана у формі  розповіді в розповіді, вражає багатством  і драматизмом дії, рельєфними індивідуальними образами, глибиною проникнення в таємниці людської душі, блиском художньої деталі.

У багатющій галереї характерів і типів «Людської комедії» одним з найбільш яскравих та вражаючих є образ лихваря Гобсека, дотепно названого рідним братом гоголівського Плюшкіна.

Давайте ж спробуємо докладніше  розглянути цей суперечливий образ, звертаючись до суджень різних суспільних груп, до різних перекладів тексту, а також до ілюстрацій різних художників.

Спочатку в журналі «Муза» з’явився  перший розділ «Лихвар» (1830). За 3 місяці повість вийшла повністю, під назвою «Небезпеки розпусти». Твір мав 3 розділи: «Лихвар», «Адворат», «Смерть чоловіка». Через 5 років твір друкується під назвою «Батечко гобсек». Нарешті, у 1842р. повість отримує остаточну назву – «Гобсек», що в перекладі з французької означає «Живоглот».

Лихвар – характерна фігура для епохи розквіту капіталістичного суспільства, коли продавцеві потрібно перейняти велику суму грошей, аби не пропустити вигідного товару, коли поважний аристократ через скруту може закласти родинні цінності, аби тільки зберегти звичний темп життя, на котрий у нього бракує грошей. Він надіється, що колись пізніше знайде вихід із ситуації. До лихваря звертається і бідняк, якщо йому завтра нема чим годувати сім’ю, а у нього є старовинний годинник чи каблучка.

Ось чому лихвар став знаменитою фігурою не тільки у творчості Бальзака, а й у Пушкіна, Діккенса, Достоєвського. Ця професія стала символом наживи і паразитизму.

   Портретні характеристики(учні зачитують уривки з різних творів О. де Бальзака)

Картка 1.

«Йдеться про лихваря. Не знаю, чи зможете ви з моїх слів уявити собі обличчя цього чоловіка, що йо­го я з дозволу Академії, назвав би «місячним ликом», так його жовтава блідість скидалася на колір срібла, з якого облупилася позолота. Волосся в мого лихваря було гладеньке, акуратно причесане, із сиви­ною попелясто-сірого кольору. Риси обличчя, незворушного, як у  Талейрана, здавалися відлитими в бронзі. Оченята, жовті, як у куниці, були майже без вій і боялися світла, але дашок старого кашкета надійно захищав їх від нього. Гострий ніс, подовба­ний на кінчику віспою, скидався на свердлик, а губи були тонкі, як у алхіміків або старих карликів, зоб­ражених на картинах Рембранта і Метсю. Роз­мовляв він завжди тихим, лагідним голосом і ніколи не сердився. Вгадати його вік було неможливо: я ніколи не міг збагнути, чи то він завчасу постарів, чи зумів до похилого віку зберегти молодість».

                                                                                                             «Гобсек»

Картка 2.

«...Гобсек... шахрай, що здатний зробити доміно з кісток рідного батька: він чи то єврей, чи араб, чи грек, чи циган -  у кожному разі, обікрасти його не­легко, бо він зберігає  свої грошики в банку».                                                                                                                                                                                                      (Вотрен)

  «Щоб урятувати Максимові життя, а заразом і моє щастя, я пішла до одного лихваря — та ви знаєте цього пекельного виплодка, цього безжального Гобсека, — й продала йому фамільні діаманти, що ними так дорожить пан де Ресто»' (V Геспю». (Анастазі де Ресто)

                                                                                                    «Батько Горіо»

 Картка 3

«Вопреки своему обыкновению, я ожидаю в прихожей, и вам надлежит, не теряя ни минуты, сго­вориться со мной.

Готовый к услугам Гобсек».

Секретарь министра содрогнулся, узнав подпись ростовщика, которую здесь  жаль  было бы не воспроизвести, ибо она на редкость соответствовала автору записки и представляет собою немалый  интерес для тех, кто пытается узнать людей по их манере подписываться.  Если иероглиф когда-либо           выражал сущность какого-либо животного, то таким иероглифом была подпись Гобсека, где первая и     последняя буквы образовывали ненасытную акулью           пасть, которая всегда разинута, захватывает и пожирает всех, слабого и сильного.  Трудно было бы         воссоздать весь текст, до того почерк был тонок, уборист, мелок, хотя и отчётлив: но его легко себе           представить, если мы скажем, что вся фраза умещалась в одной строке. Только дух ростовщичества          мог внушить фразу столь дерзко повелительную и столь холодно вежливую, ясную и вместе с тем загадочную: в ней всё было сказано, но она ничего не выдавала. Если бы вы и не встретили Гобсека, то по одной этой строке, которой нельзя  было ослушаться, хотя в ней и не содержалось  приказа, можно было почувствовать, что за человек это беспощадный  ростовщик с улицы Грэ.. Вот почему де Люзо точно собака, которую позвал охотник, перестал преследовать дичь и отправился к себе, размышляя об опасности, угрожавшей его карьере».   

                                                                                                           «Чиновники»

Картка 4      

   «— Гобсек такой же банкир, как парижский палач — лекарь. Он с первого же слова требует пятьдесят процентов. Гобсек из школы Гарпагона: он        вам предложит канареек, чучело удава, меха летом и  кисею зимой. А какое обеспечение вы ему предложите? Чтобы он принял вексель за одной только   вашей подписью, вам придется заложить ему жену и дочь, самого себя — словом, решительно все, вплоть         до картонки для шляп, зонтика и калош (вы ведь, кажется, сели в калошу?), вплоть до каминных щипцов, совка для углей и дров из вашего сарая... Гобсек! Гобсек!..  Хорошенькое дело! Кто вас направил к этой финансовой гильотине?   

- Господин дю Тийе!

- Вот плут! Узнаю его проделки…

             Гобсек притаился в углу своей паутины, старый паук, привыкший раскидывать свои тенета в разных странах света. Рано или поздно ростовщик — хлоп! — и проглотит своего подручного, как я — стакан вина». (Клапарон та парфумер Бірото)    

                                                                               «Історія  величі  й  падіння Цезаря Бірото»

Картка 5      

«По сравнению с госпожой Эванхелиста папаша          Гобсек — добрый дядюшка из мелодрамы, ванильное пирожное,   болеутоляющее  питье,   бархат,   пух!»           (маркіз Анрі де Марсе)  

                                                                                       «Шлюбний контракт»        

       

2) Висновки про скнарість, жагу до накопичення, жорстокість: він відчуває насолоду від страждання своїх жертв.

3) Згадка про юність головного героя(поведінка, вчинки)

Висновок: Розбещеність, паразитизм одних породжували і формували вдачу лихваря, а Гобсеки сприяли паразитизму світського суспільства.

Д.Штеренберг створив невеличкий цикл ілюст­рацій, який ми використовуємо при вивченні повісті. Бажано зосередити увагу школярів на творчій манері художника. Основними зображаль­ними засобами є лінія та штрих. Головну увагу ілюстратор приділяє рухам, поставам героїв, роз­криваючи їхній внутрішній світ, наміри. Слід за­значити, що постать Гобсека на всіх малюнках ста­тична, на відміну від інших персонажів повісті. Контрастним зображенням лихваря та оточуючих його осіб художник підкреслює домінуюче поло­ження Гобсека: він є центром усіх подій, що відбу­ваються у творі. Кожну ілюстрацію супроводжує цитата з тексту, яка допомагає учням орієнтувати­ся в тексті, виявити найважливіші риси лихваря.

Уважно роздивившись малюнки, десятикласни­ки вказують на незмінність принципів Гобсека, жорстокість, сторожкість, сміливість. Особи, що спілкуються з ним, найчастіше відчувають жах, але йдуть до нього, тому що він може дати під процен­ти будь-яку суму грошей. Вимушений звернутися до нього і Дервіль, забажавши купити контору. Він досить яскраво передає власний емоційний стан від спілкування з лихварем, їхню бесіду доречно виразно прочитати в ролях у класі.

-  Як розкриває характер Гобсека сцена в спальні графині де ресто?

2) Коментарі до висловлювань з залученням цитат

- вгадує стан людини-тонкий психолог;

- має тонкий естетичний смак і в змозі оцінити жіночу красу;

- як психолог вгадав намір графині де Ресто прихилити його до себе своїм вбранням;

-  Гобсек знає ціну жіночої білизни(колись любив жінок);

-  спостережливий;

- розуміється на мистецтві;

- має феноменальну пам’ять.

9. Висновки про причини обрання Гобсеком своєї професії.

10. Запитання вчителя до всіх груп:

- Це інстинкт, підсвідомий потяг, пристрасть?

- Прагматизм?

(Кожна група висловлює свою думку)

11. Виступ групи «перекладачів» (порівняння подані висловами в різних перекладах)

Перше:    

«Мова йде про лихваря. Уявіть собі жовтувато-бліде, тьмяне обличчя, з дозволу Академії, я назвав би його місячним ликом, бо воно скидалося на позоло­чене срібло, з якого зійшла позолота. Волосся в мого лихваря було зовсім гладеньке, завжди старанно за­чесане, з сивиною, попелясто-сіре. Риси його облич­чя, непорушні, холодні, як у Талейрана. Були мов вилиті з бронзи, його маленькі очі, жовті, як у тхора, були майже зовсім без вій і боялися світла, тому він захищав їх козирком старого картуза. Кінчик гострого носа був так поритий віспою, що скидався на буравчик. Губи в нього були тонкі, як у алхіміків та старезних дідів на картинах Рембранта або Метсю. Говорив цей чоловік тихо, лагідно і ніколи не гарячкував, його вік був загадкою: не знати було, чи він передчасно постарів, чи зберіг свою молодість, щоб вона йому служила вічно». (Переклад А.Кашпера)

«Йдеться про лихваря. Не знаю, чи зможете ви з моїх слів уявити собі обличчя цього чоловіка, що йо­го я, з дозволу Академії, назвав би «місячним ликом»; так його жовтава блідість скидалася на  колір срібла, з якого облупилася позолота. Волосся в мого лихваря було гладеньке, акуратно причесане, із сиви­ною попелясто-сірого кольору. Риси обличчя, незво­рушного, як у Талейрана, здавалися відлитими в бронзі. Оченята, жовті, як у куниці, були майже без вій і боялися світла; але дашок старого кашкета надійно захищав їх від нього. Гострий ніс, подовба­ний на кінчику віспою, скидався на свердлик, а губи були тонкі, як в алхіміків або старих  карликів зображених на картинах Рембранта і Метсю. Розмовляв він завжди тихим, лагідним голосом і не сердився. Вгадати його вік було неможливо: я ніколи не міг збагнути, чи то він завчасу постарів, чи зумів до похилого віку зберегти молодість». (Пе­реклад В.Шовкуна)

Друге:

«...я спустился по лестнице к выходу, наследив грязными подошвами на ковре, устилавшем мраморные ступени. Я люблю пачкать грязными башмаками ковры у богатых людей, — не из мелкого самолюбия, а чтобы дать почувствовать когтистую лапу Неотвратимости». (Переклад Н.Немчинової)

«… я пішов собі, залишивши брудні сліди на килимі. Постеленому на сходах. Я люблю бруднити підошвами чобіт килими в оселях багатіїв – не з дріб’язкового самолюбства. А щоб дати їм відчути пазуристу лапу Невідворотності» (Переклад В. шовкуна)

Третє:

«… я ушел, побоявшись своих великодушных намерений, потому. Что часто имел случай наблюдать, как благодеяние. Если оно не вредит благодетелю, убивает одолженное лицо… я сравнил ее чистую одинокую жизнь с жизнью той графини, которая уже докатилась до векселей и покатится в пропасть порока до самого дна». (Переклад К. Локса)

«… я пішов, приборкавши свої великодушні наміри, бо мені не раз доводилося спостерігати, що коли благодіяння не шкодить благодійникові. То воно вбиває облагодіяного… Я порівняв її чисте самотнє життя з життям тієї графині, що почала вже підписувати векселі, а незабаром скотиться в безодню пороків на самісіньке дно». (переклад А. Кашпера)

Четверте:

(Гобсек нагадує Дервілю про графиню де Ресто)

«… Вы, наверное, увидите ту красивую тварь, о которой я вам когда-то рассказывал, я уже слышу  в коридоре аристократические шаги». (Переклад К. Локса)

«Ви напевно побачите зараз ту красуню, про яку я вам колись розповідав. Я чую в коридорі кроки аристократичних ніжок». (Переклад А. Кашпера)

Роблять висновки про те, в якому з них краще розкривається особистість лихваря, його відношення до людей, завдяки чому?

12. Група «літературознавців» зачитує цитати з твору, що вказують на життєву філософію Гобсека,  «психологи» коментують

1) «… Все життя зводиться до золота…»

2) «.. з усіх земних благ є тільки одне досить надійне, щоб людина прагнула його. Це… золото. В золоті втілено всі людські сили».

3) «Гонор – це завжди наше «я». а що може вдовольнити гонор? Золото! Щоб здійснити наші примхи, потрібні час, матеріальні засоби або зусилля. І от золото містить у собі все це в зародку і все дає в дійсності».

4) «А хіба можуть у чомусь відмовити тому, в кого в руках мішок золота»

5) «Золото – ось духовна суть усього теперішнього суспільства»

13. Вчитель нагадує про те, що образ скупого не єдиний у світовій літературі. Учні згадують, що це і фольклорні образи, і літературні: Шейлок (В. Шекспір), Гарпагон (Ж.Б. Мольєр), Пузир (І. Карпенко-Карий), скупий лицар (О. Пушкін), Плюшкін (М. Гоголь).

14. Запитання до класу:

- Що об’єднує цих персонажів? (жага до грошей, сприйняття грошей як влади над людьми і т.д.)

15. Виступи «літературознавців»

- Які художні засоби використав письменник для розкриття образу Гобсека?

- Гіперболізація як прийом типізації.

- Порівняння.

16. Складання цитатної характеристики Гобсека.

1) «Він ненавидів своїх спадкоємців і не уявляв собі, щоб його  багатством міг коли-небудь  володіти хтось інший, крім нього, навіть  після його смерті».

2) «Він усе перепробував, щоб розбагатіти».

3) «Якщо людяність і товариськість вважати за релігію, то його можна було назвати атеїстом»

4) « Ви дивитеся на палаючі головешки в каміні і бачите у  вогниках жіночі личка, а я бачу там тільки вугілля. Ви вірите в усе, а я ні в що не вірю».

5) «В ньому живуть двоє: скнара і філософ, істота підла і висока»

6) «Ніколи ще за всю свою юридичну практику я не бачив такого дивного поєднання скупості і своєрідності характеру».

ІІІ. Висловлювання представників кожної з груп на тему «Жага багатства і людина.

Опорні запитання:

    ІV. Підсумки уроку (підводить вчитель).

 Ми з вами доходимо висновку, що Гобсек одночасно являється допитливою людиною, що полюбляє прекрасне, філософом, розумником, спритним, безстрашним, самотнім, по-своєму чесним – і живоглотом, скнарою, циніком, душевним вбивцею. Влада золота, грошей підкорює собі лихваря. Він стає жертвою власного накопичення.

V. Д/з. Написати невеличкий відгук «У чому полягає трагедія Гобсека?»

                                    Тема уроку: Героїчний епос

Мета уроку(навчальна): Перевірити засвоєння учнями змісту творів, їх ідейної спрямованості, системи образів.

Мета уроку(розвиваюча): Розвивати кмітливість,мислення,уміння самостійно вирішувати проблемні питання, збагачувати : виховувати любов до літератури народів світу та естетичний смак.

Форма проведення: урок-гра

Хід уроку

Героїчний епос – яскрава сторінка літератури середньовіччя. Вивчення творів середньовіччя на уроках історії всесвітньої літератури викликає великий інтерес.

Грають дві команди. На дошці накреслено таблицю для запису наслідків гри.

Бажано підготовити учнівську виставку малюнків.

ІІІ.    Кожна команда називає будь-який номер(по черзі ) і отримує питання, на обдумування якого 

         відводиться 1 хв.

Питання:

(Іспанський героїчний епос І ст « Пісня про Сіда», нім. Гер. Епос-« Пісня про Нібелунгів», фр. Гер. Епос – «Пісня про Роланда» тощо)

(б-ба Карла Великого з маврами)

(Про героїчне минуле народів у б-бі з іноз. загарбниками)

     Мій добрий меч, о Дюрендале вірний,

     Коли я вмру, ти більше не потрібний

    А скільки битв з тобою виграв я,

    А скільки царств завоював тобою

   Для імператора з сідою бородою!

Чий це монолог? Про яку рису характера героя вони говорять?

(Монолог Роланда. Про вірність королю)

(Роланд відмовився сурмити у свою сурму і покликати на допомогу військо Карла Великого)

(Від поклику на допомогу його утримало почуття честі)

(Лицар Роланд разом зі своїм другом Олів’є  хоробро бився з сарацинами, знищив майже все військо, але сили були нерівні. Тяжко поранений Роланд лягає обличчям до ворогів, прикриває тілом свій меч, щоб він не дістався ворогам, і простягає лицарську рукавичку до неба на знак того, що він до кінця виконав свій лицарський обов’язок. Так. Це була самопожертва заради перемоги, в ім’я національної незалежності Батьківщини, протиставлена феодальному егоїзму та зрадництву)

(Події і легенди часів середньовіччя, епохи великого переселення народів, завоювання Європи ганнами на чолі з Англією)

(Зігфрід переміг дракона, скупався в його крові, його тіло покрилося кістяною плівкою, і тому вразити вороги його не могли)

(плащем-невидимкою, найгострішим мечем Бальмунгом і незліченими скарбами нібелунгів; своїми надлюдськими можливостями ніколи не зловживав. Його єдина    мета - б-ба з несправедливістю)

( на тілі Зігфріда було незахищене місце. Коли він купався у крові дракона листок дерева впав йому на спину проти серця, і це місце було вразливим. Про це довірливий лицар розказав Крімхільді. Про цю таємницю вороги   спокусливо дізнаються у Крімхільди, ніби-то для захисту Зігфріда)

(На плащі Зігфріда Крімхільда вишила хрестик проти незахищеного   місця. Саме туди вороги вдарили його)

(Ніколи. Вона мала надзвичайно чарівну силу і могла б зробити володарем світу, Зігфрід був людиною справедливою, доброю, довірливою і благородною, безкорисною)

(датський король Хродгард)

(Хеорот –золотий ріг)

(Руй (Родріго) Діас де Бівар)

(пан, мій, в добрий час народжений)

  

ІV. Підведення підсумків уроку.